До 200-річчя винайдення вулика Прокоповича

Ва­силь СО­ЛОМ­КА

vs145Осяг­ну­ти всю зна­чимість і ве­лич зроб­ле­ного П.І.Про­копо­вичем в бджіль­ництві мож­на ли­ше порівняв­ши зміни в тех­но­логіях пасічни­куван­ня до і після 1814 ро­ку – рівно 200 років то­му. Найбільш кон­трастно це вик­ла­дено в  ос­таннь­ому творі П.І. Про­копо­вича, який після й­ого смерті був підго­тов­ле­ний до дру­ку й­ого си­ном С.П. Ве­лик­да­ном[Т.] (по­даєть­ся з ку­пюра­ми, ВС)

«…Лю­ди ша­ну­ють бджіл як не­пороч­них істот, ви­яв­ля­ють до них бла­гочес­тя. Ут­ри­ман­ня бджіл вва­жа­ють свя­тою спра­вою… Ук­расти ву­лик з бджо­лами або зруй­ну­вати в нь­ому за­нос виз­наєть­ся ве­ликим зло­чином. У пасіку за­ходять і роз­по­чина­ють там будь-яку спра­ву зав­жди з мо­лит­вою. Самі пасічни­ки зав­жди, пе­ред тим як відвіда­ти бджіл, на­мага­ють­ся бу­ти охай­ни­ми. Лю­дей, які за­ражені не­чис­ти­ми хво­роба­ми, на пасіку не пус­ка­ють. Про­те у півден­них гу­берніях, за не­багать­ма ви­пад­ка­ми, ви­нищу­ють най­кращі бджо­лині сім’ї сот­ня­ми і ба­гать­ма ти­сяча­ми.

…У «Зем­лед. жур­на­ле», № 4, 1837 рік, над­ру­кова­но стат­тю під наз­вою «Про ви­году бджіль­ниц­тва і про ком­плект пасіки», яка скла­дена од­ним торгівцем ме­ду. У цій статті про­понуєть­ся пов­сюдно ви­нищу­вати бджіл сіркою, тоді як ми на­магаємо­ся їх роз­во­дити. З най­пер­шо­го пог­ля­ду вид­но, що ця стат­тя по­вин­на б ма­ти наз­ву «Про ви­нищен­ня бджіл сіркою і про не­допу­щен­ня роз­мно­жуван­ня ро­ду бджо­лино­го».

Про­те ав­тор не вдо­воль­нив­ся цією стат­тею і в 1849 році у Києві над­ру­кував цілу книж­ку під наз­вою «Прак­тичні нас­та­нови у бджіль­ництві». У цій книзі, ска­зав­ши пе­редусім про нездій­сненність збе­режен­ня бджіл за нес­при­ят­ли­вих умов, під кінець він про­понує уби­вати їх по 700 сімей­ств за один раз, вис­тавля­ючи при ць­ому се­бе як прик­лад   …і до ць­ого ж про­понує для бджіл відо­му смер­то­нос­ну от­ру­ту – сірку. Ба­гать­ом відо­мо про те, що вза­галі біль­ша час­ти­на півден­них пасічників і всі торгівці ме­дами ви­нищу­ють бджо­линий рід сіркою.

Роз­повім, як це ро­бить­ся. Ба­риш­ни­ки ме­дами, зби­ра­ючись їха­ти на ви­нищен­ня бджіл, за­готов­ля­ють безліч на­моче­них у сірці, яка ки­пить, гнотів. Як тіль­ки во­ни за­куп­лять де-не­будь ву­лики, при­речені пасічни­ком на про­даж, то спо­чат­ку ви­копу­ють штук 10 не­велич­ких ямо­чок, які роз­та­шовані ду­же близь­ко од­на від од­ної.

Над­вечір, як тіль­ки усі бджо­ли збе­руть­ся до­дому, бе­руть куп­лені ву­лики, ви­носять їх за пасіку і став­лять над ви­копа­ними яма­ми. Після ць­ого за­палю­ють гно­ти на па­лич­ках і вти­ка­ють їх у ям­ки під кож­ний ву­лик. Далі за­тика­ють ль­от­ки і об­си­па­ють ву­лики зем­лею, щоб жод­на бджілка не вий­шла. Сірча­ний дим, який піднімаєть­ся, за­пов­нює усю внутрішність бджо­лино­го гнізда і усіх, хто там жи­ве, ста­рих і дітей, ви­душує. Час­ти­на усоп­ших оси­паєть­ся у ям­ки, а біль­ша час­ти­на за­лишаєть­ся у за­носі.

Після закінчен­ня уду­шен­ня пер­ших ву­ликів, на їхні місця став­лять інші, і та­ким чи­ном за один день один торгівець ви­нищує від 300 до 700 най­кра­щих сімей­ств, про що «со­чини­тель» приз­наєть­ся сам.

Після ць­ого з ву­ликів у боч­ки ви­бива­ють усі бджо­лині по­жит­ки ра­зом із за­душе­ними тру­пами бджіл і дітки і усе дрібно січуть сіка­чами. Який же після та­кого вар­варс­тва ви­ходить ги­дот­ний мед! Спря­муй­те на це ваш пог­ляд, чи не зас­лу­гову­ють осу­ду такі за­жер­ливі ба­риш­ни­ки за те, що та­ким зби­ран­ням псу­ють най­чистіші бджо­лині ви­роби.

За од­не літо і осінь один тор­гаш, роз’їжджа­ючи різни­ми місця­ми, ви­душує від 1000 до 2000 ву­ликів і біль­ше. Точ­но та­ким же спо­собом май­же усі торгівці ме­дами ви­душу­ють бджіл. Найбіль­ше та­ких торгівців вий­шло з міста Риль­ськ Курсь­кої гу­бернії. По всій імперії во­ни ви­душу­ють міль­йони бджо­линих сімей­ств. Са­ме від цієї най­го­ловнішої при­чини пе­рево­дить­ся бджо­линий рід.

Німецькі пас­то­ри і де­які пасічни­ки ра­дять усип­ля­ти бджо­лині сімей­ства до­щови­ком (гри­бом), ганчір’ям, во­лос­сям, а ста­ро­об­рядці підпа­лю­ють бджіл навіть сіном.

У­явімо собі, як­що у 1836 році по всій Росії ви­губи­ли міль­йон бджо­линих сімей, то уже в 1837 році від них не бу­ло дру­гого міль­йона мо­лодих сімей.

Те­пер не­хай від кож­но­го сімей­ства бу­де при­бут­ку хо­ча би по 200 г тіль­ки од­но­го вос­ку. Тоді ви­явить­ся, що бу­де зни­щено 400 т вос­ку, який оцінюєть­ся у півто­ра міль­йони кар­бо­ванців. Не за­будь­те, що ці гроші, крім зби­ран­ня і пе­реве­зен­ня ме­ду, ви­роби­ла б вик­лючно од­на при­рода (бджо­ли) май­же без будь-яких вит­рат, і ще до ць­ого ж щорічно пом­но­жува­лися б бджо­лині сім’ї, а з ни­ми і кількість вос­ку, ме­ду і капіталів.

Ба­гато хто шу­кає ба­гатств у зем­них над­рах, про­те ба­гатс­твом та­кож є і наш бджо­линий рід. То­му оберігай­те бджіл від ви­нищу­ван­ня сіркою! Са­ме при силь­но­му роз­мно­женні бджіл їхні про­дук­ти зро­били­ся б де­шев­ши­ми все­редині дер­жа­ви і тим са­ме надійніше пішли б у збут за кор­дон.

Добрі пасічни­ки! …Ум­ножте бджіл і знизь­те цим ціни на їхні про­дук­ти. Не журіть­ся, що ціни на віск і мед ста­нуть низь­ки­ми. З ци­ми про­дук­та­ми ви ніко­ли не заз­наєте збитків, бо во­ни вам да­ють­ся май­же за­дар­ма.

Діди наші про­дава­ли мед за 50-60 коп. за пуд (16 кг, відро), а віск за 6 крб. за пуд і все ж та­ки на­копи­чува­ли скар­би. Май­же в кож­но­го із ста­рих пасічників у землі бу­ло за­хова­но ка­занок рубль­овиків чи гри­веників, або ж пов­ний ка­зан п’ятаків. Де ко­лись сто­яли пасіки, там на­копи­чува­лися скар­би, які і те­пер деінде ви­яв­ля­ють­ся щас­ливця­ми. Хто ж не мріє знай­ти чи­малий скарб?

Я відкри­ваю сек­рет, як знай­ти й­ого: не вби­вай­те, не ви­душуй­те бджіл сіркою, ут­ри­муй­те їх жи­вими, ум­ножте їхнє плем’я, і ви надій­но знай­де­те скарб, який шу­каєте – скарб, про який лю­дям і не сни­лося…»

П.І.Про­копо­вич  не об­ме­жив­ся ло­зун­га­ми і пал­ки­ми зак­ли­ками. Він ви­най­шов, «довів до ума» і успішно ви­корис­то­вував тех­но­логію і за­соби, які доз­во­лили не ли­ше за­побіга­ти зни­щен­ню бджо­лино­го ро­ду, а і за­без­пе­чили і ви­щу про­дук­тивність і незрівнян­но ви­щу якість ме­ду при й­ого про­мис­ло­вому ви­роб­ництві.  Все це відно­сить­ся до куль­ту­ри ви­роб­ниц­тва і не­дарем­но на па­мят­ни­ку Ве­лико­му Пасічни­кові ви­кар­бу­вані сло­ва: «…зас­новни­ку куль­тур­но­го бджіль­ниц­тва в світі».

А «Клю­чем» й­ого тех­но­логій бу­ла ру­хома рам­ка ву­лика Про­копо­вича, яка да­ла мо­гутній пош­товх і нап­ря­мок роз­витку тех­но­логій в бджіль­ництві. Все й­шло «від рам­ки» і для неї: ме­догон­ка, во­щина, ву­лики…

Так ста­лося, що в пра­цях са­мого ав­то­ра і й­ого послідов­ників, і в пра­цях й­ого су­час­ників  да­них про й­ого но­вації прак­тично не­має. Я вва­жаю, що це бу­ли «ноу-хау» (знаю як) ав­то­ра. І невідо­мо як би роз­ви­вало­ся світо­ве бджіль­ниц­тво, як­би П.І.Про­копо­вич свідо­мо не утаємни­чував свої над­бання.

Прой­шло два століття і  бджіль­ниц­тво вже ста­ло настіль­ки «куль­тур­ним», що ніхто і не зга­дує про той рішу­чий крок (стри­бок), який во­но зро­било з рам­кою у ву­лику Про­копо­вича.

Вихід «Виб­ра­них творів» П.І.Про­копо­вича в 2010 -2011 рр, до яко­го і я «ру­ку прик­лав» роз­бу­див інте­рес до й­ого над­бання. А ще твор­ча ро­бота над спад­щи­ною над­зви­чай­но та­лано­витої (геніаль­ної) лю­дини роз­бу­дила інте­рес в членів ре­дакцій­ної ко­легії і до осо­бис­тості і до до­робків П.І.Про­копо­вича і прак­тично всі ми про­дов­жуємо досліджен­ня.  Про них й­деть­ся і в моєму ко­ротень­ко­му «опусі», кот­рий я в ць­ому році пок­лав на мо­гилу  Ве­лико­го Пасічни­ка і по­даю на ваш роз­суд  че­рез 200 років з дня ви­най­ден­ня ву­лика Про­копо­вича…