Досліджуємо життя П.І.Прокоповича

Ва­силь СО­ЛОМ­КА

За ос­танні 5 років я ра­зом з ко­лега­ми по ре­дакційній ко­легії по ви­дан­ню й­ого  праць ли­ше «до­тор­кну­лися» до  ок­ре­мих «епізодів»  й­ого біог­рафії і я впев­нився, що серй­оз­но і цілес­пря­мова­но цим пи­тан­ням не зай­ма­лися навіть ди­сер­танти…Як прик­лад, при­веду ли­ше один ре­зуль­тат мо­го досліджен­ня …

…Пол­ным хо­дом идет стро­итель­ство же­лез­ной до­роги Мос­ква-Ки­ев. Она дол­жна прой­ти нев­да­леке от ук­ра­ин­ско­го се­ла Паль­чи­ки что на Чер­ни­гов­щи­не. Но там рас­по­ложе­на па­сека, а шум по­ез­дов, па­ровоз­ный дым бу­дет ме­шать пче­лам, и… стро­ите­ли же­лез­ки по прось­бе па­сеч­ни­ка из­ме­нили путь – обош­ли пчел.

Что это за па­сеч­ник та­кой, что так обе­регал свои пче­лы и ра­ди них по­шел на ог­ромные зат­ра­ты на пе­реде­лыва­ние про­ек­та и до­воль­но зна­читель­ное уд­ли­нение стро­ящей­ся же­лез­ной до­роги?

А был это из­вес­тный уже на то вре­мя пче­ловод Петр Ива­нович Про­копо­вич…»

( Ро­ман Ов­чич, apiworld.ru)

Не менш впев­не­но ствер­джує це і один з дослідників жит­тя П.Про­копо­вича… Надія Де­миден­ко, кан­ди­дат істо­рич­них на­ук, ди­рек­тор бібліоте­ки Сумсь­ко­го Національ­но­го аг­рарно­го універ­си­тету в на­уковій ро­боті  «Життєвий і твор­чий шлях П. І. Про­копо­вича (1775–1850) – патріар­ха вітчиз­ня­ної бджіль­ниць­кої на­уки» при­водить ци­тату: «Про­копо­вич навіть домігся, щоб зміни­ли шлях залізниці Мос­ква-Київ, яка ма­ла прой­ти че­рез й­ого землі не­подалік пасіки. Ав­то­ритет­ний  уче­ний пи­ше про­хан­ня до уря­ду: “Про­шу відвес­ти залізну до­рогу від моїх пасік, так як бджо­ла боїть­ся лишнь­ого шу­му, за­паху гарі і ко­поті. Всі вит­ра­ти по пе­реробці про­ек­ту і по по­дов­женні залізної до­роги я бе­ру на се­бе” [16]. Бу­дучи вель­ми за­мож­ною лю­диною, Про­копо­вич не один раз свідо­мо й­шов на збит­ки за­ради роз­витку бджіль­ниць­кої спра­ви.»(Зад­ко В. Є що відрод­жу­вати / В. Зад­ко // Го­лос При­сеймів’я. – 1995. – № 96 (16 груд.). – С. 3.)

Я не­од­но­разо­во чув про те, що П.І.Про­копо­вич яки­мось  чи­ном впли­нув на прок­ла­дан­ня залізниці «не че­рез й­ого пасіку» і ця ле­ген­да про зем­ля­ка на­шого мені по­доба­лась… Ще б пак, поміщик з ху­тора Паль­чи­ки міняє про­ек­ти і пла­ни Санкт-Пе­тер­бурга!

Ос­танні ро­ки, зай­ма­ючись досліджен­ням праць і жит­тя П.І.Про­копо­вича ви­роби­лась стій­ка звич­ка пе­ревіря­ти  ВС І фак­ти – за­над­то ба­гато не­точ­ностей, а то і ле­генд в  на­писа­ному про  жит­тя Ве­лико­го Пасічни­ка…

Пер­ше, що нас­то­рожує це знан­ня то­го, що зна­чить зміни­ти зат­вер­дже­ний про­ект, а дру­ге орієнтов­на оцінка мас­штабів змін хо­ча б в гро­шово­му еквіва­ленті (т.з. «збит­ки»). На сь­огодні, нап­риклад, будівниц­тво на рівнині 1 км залізниці оцінюєть­ся ек­спер­та­ми в  1,5 – 2,0 млн дол. В се­редині Х1Х ст. ціна скла­дала в се­реднь­ому 70 тис. руб. Із звітів П. Про­копо­вича слідує, що  ре­зуль­та­ти й­ого гос­по­дарю­ван­ня не співста­вимі з вка­зани­ми ціна­ми. Як підтвер­джен­ня ць­ого про­поную оз­най­оми­тись з річним звітом, скла­деним ав­то­ром в 1830 р.

«Нинішнь­ого ро­ку про­дано 60 пудів вос­ку, який був зібра­ний за три ро­ки (1827, 1828, 1829). Цей віск був чис­то і без­до­ган­но відли­тий у чо­тири­кутні плит­ки. Й­ого ціна ста­нови­ла лед­ве по 34 крб., всь­ого на 2040 крб. Ці гроші мож­на вва­жати по­вер­ненням вит­ра­чених на підтрим­ку за­воду вит­рат, які пішли на купівлю бджіл і ме­ду в 1827 році, але ці ж вит­ра­ти слід вва­жати за­водсь­кою готівкою.

Тут я спро­бую от­ри­ман­ня і зат­ра­ти капіта­лу, обо­рот і виг­раш роз­тлу­мачи­ти точніше:

Ко­лишній за­вод бджіл, який че­рез за­суху не зібрав за­пасів на зи­му, без підтрим­ки при­куп­ле­ним ме­дом міг би за­гину­ти. От­же, із 550 ву­ликів за­лишив­ся б тіль­ки один віск у се­реднь­ому не біль­ше 0,4 кг з лиш­ком на кож­ний ву­лик, а всь­ого чис­то­го вос­ку вий­шло б до 14 пудів (124 кг).

Ціна на віск тоді бу­ла 40 крб. за пуд, що да­вало 560 крб. Ціна 550 ву­ликів по 1 крб. 50 коп. — 525 крб. При­куп­ле­но за до­рогу ціну бджіл і ме­ду на 300 крб. Ви­готов­ле­но 500 но­вих ву­ликів по 2,5 крб. на 1250 крб. По­будо­вано два но­вих ом­ша­ники і пасіки на 250 крб.

На дог­ляд та інші вит­ра­ти за три ро­ки без учнів бу­ло б 450 крб. От­же, на підтрим­ку ста­рих і купівлю но­вих бджіл та ме­ду після згуб­но­го ро­ку вит­ра­чено всь­ого 6 335 крб.

Про­цент на ці гроші по­винен бу­ти у виг­раші і він мо­же за­лежа­ти від зни­жен­ня або рос­ту цін. Зви­чай­ним є те, що речі, які ста­ють ду­же де­шеви­ми, ско­ро на­бува­ють подвій­ної і потрій­ної ціни.

Нинішній стан за­воду за ціною ли­ше са­мого ме­ду че­рез й­ого ма­лоцінність не пе­реви­щує 8424 крб. На­явні ву­лики й ом­ша­ники — 2325 крб. Про­дано вос­ку на 2080 крб.

За­галь­на цінність усь­ого за­воду з й­ого про­дук­та­ми на кінець ць­ого ро­ку до­сяга­ла 12 759 крб. Із цієї су­ми слід відра­хува­ти вит­ра­ти 6 335 крб. Справжній виг­раш за три ро­ки на моєму бджо­лино­му за­воді ви­ходить до 6 454 крб.

За та­ким спо­собом роз­ра­хун­ку гроші 2040 крб., які бу­ли одер­жані за віск, є чис­тим при­бут­ком або на­горо­дою за мої власні тру­ди.»

Пізніше Пет­ро Іва­нович роз­ши­рив «за­вод»  до 3000 ву­ликів (мак­си­маль­но), але ж як це тяж­ко да­вало­ся[   ]: «Для ви­готов­лення 1000 ву­ликів тре­ба бу­ло ку­пити і дос­та­вити 1000до­щок, що ра­зом усе кош­ту­вало б до 2500 крб.

  1. Готівки не бу­ло, не мож­на бу­ло і най­ня­ти сто­лярів.

2. Не вис­та­чило б ом­ша­ників, що важ­ливіше ву­ликів. На цю пот­ре­бу, вра­хову­ючи пе­реве­зен­ня лісу, тре­ба бу­ло б до 1000 крб.»

З та­кими стат­ка­ми мож­ли­во бу­ло пе­ресу­нути залізни­цю хіба що на декіль­ка де­сятків метрів… і за­бути про пасіку…

Але ж це не знімає  пи­тан­ня докінеч­но… Мож­ли­во  у П.Про­копо­вича­були якісь інші чин­ни­ки впли­ву, окрім ма­теріаль­них…

 І ось я знай­шов та­ку інфор­мацію в « Ен­цикло­педи­чес­ком сло­варе Брок­га­уза и Эф­ро­на » / / « Києво — Во­ронеж­ская жд » :

« 21 трав­ня 1864 Імпе­ратор Олек­сандр 11 підпи­сав указ про будівниц­тво залізниці від Мос­кви до Ор­ла …. Будівниц­тво залізниці  від Ор­ла до Курсь­ка по­чало­ся в 1866 р. У то­му ж році бу­ла да­на кон­цесія на спо­руду при­ват­ної залізнич­ної лінії від Курсь­ка до Києва і у зв’яз­ку з цим ут­во­рено  акціонер­не то­варис­тво…. Будівниц­тво  лінії по­чало­ся в 1867 р…. В 1868 р бу­ло відкри­то рух від ст. Курськ до ст. Во­рож­ба і Бро­вари ». Че­рез 18 років після смерті П.І.Про­копо­вича… Не знав і не відав Ве­ликий Пасічник про цю залізни­цю…

Та­ким чи­ном «розвінча­на» кра­сива ле­ген­да про зем­ля­ка на­шого.  А жаль…