Про фінансування школи Прокоповича

Ва­силь СО­ЛОМ­КА

Прак­тично у всіх ма­теріалах про ви­дат­но­го на­шого Пасічни­ка зга­дуєть­ся про й­ого шко­лу бджіль­ниц­тва, як про унікаль­не яви­ще, як на той час. Проісну­вала шко­ла  біль­ше 50 років (з 1828 по 1879 р.). Де­які дослідни­ки по­чаток ро­боти шко­ли відно­сять до 1826 р. (Ро­зов). В один го­лос  шко­лу хва­лять, опи­су­ють і прог­ра­му, і пра­вила, і ре­зуль­та­тивність … А ось інфор­мація про фінан­су­ван­ня шко­ли Про­копо­вича до­сить не­од­нознач­на. Судіть самі…

«Шко­ла Про­копо­вича про­сущес­тво­вала 52 го­да и за все это вре­мя ей не бу­ло ока­зано ка­кого-ли­бо го­сударс­твен­но­го по­собия. Шко­ла це­ликом со­дер­жа­лась на средс­тва Пет­ра Ива­нови­ча Про­копо­вича и за счет пла­ты, ко­торую вно­сили по­мещи­ки за обу­чение сво­их кресть­ян. При жиз­ни Про­копо­вича шко­ла про­сущес­тво­вала 23 го­да и за это вре­мя бы­ло обу­чено в ней 566 че­ловек.» («РОЙ»).

Схо­же на те, що після смерті ПІП де­які суб­сидії школі та­ки виділя­лися. Так в 1874 р. Чернігівсь­ке Гу­бернсь­ке Земс­тво відмо­вило в суб­сидії школі по при­чині то­го, що один з глас­них Земс­тва за­явив, що учні в школі  по суті ли­ше пра­цю­ють (Ро­зов). Там же відзна­чаєть­ся, що після зак­риття шко­ли уря­дова суб­сидія, яка їй відпус­ка­лася, бу­ла пе­реда­на на об­лашту­ван­ня зраз­ко­вої пасіки при Пен­зенсь­ко­му учи­лищі садівниц­тва. Про це ж ідеть­ся в (Рос­сий­ское пче­ловодс­тво в ХIХ ве­ке)

1879 год.  Уч­режден­ная П.И. Про­копо­вичем Шко­ла пче­ловодс­тва в се­ле Мит­ченках, пе­реве­ден­ная за­тем в  мес­течко Паль­чи­ки, бы­ла зак­ры­та, и суб­си­дия, от­пускав­ша­яся ей,  бы­ла пе­реда­на на ус­трой­ство в го­роде Пен­за Об­разцо­вого пчель­ни­ка при Пен­зен­ском  Учи­лище Са­доводс­тва.

Про  ве­личи­ну цих суб­сидій мож­на су­дити з об­грун­ту­ван­ня, яке Ве­лик­дан підго­тував для зат­вер­джен­ня то­вари­шем міністра* дер­жавних маєтнос­тей 15-го січня 1878 р. («Зем­лед. га­зета», 1878, №6)

  1. Бджіль­ниц­тво у школі вик­ла­дає п. Ве­лик­дан або ж помічник за й­ого до­ручен­ням, не одер­жу­ючи за це ви­наго­роди від каз­ни. Вик­ла­дан­ня ж реш­ти пред­метів ви­наго­род­жуєть­ся із сум де­пар­та­мен­ту зем­ле­робс­тва і сіль­ської про­мис­ло­вості. За­кон Бо­жий і росій­ську історію вик­ла­дає місце­вий свя­щеник за 100 крб. Інші пред­ме­ти вик­ла­да­ють два вчи­телі — один, який закінчив зем­ле­робсь­ке учи­лище, має ок­лад 300 крб. і квар­ти­ру від шко­ли, а інший із осіб, які ма­ють пра­во вик­ла­дати у на­род­них шко­лах, з ок­ла­дом 150 крб. (на рік. — В.З.).
  2. У шкіль­них пасіках, крім ву­ликів Про­копо­вича, є місцеві се­лянські ву­лики з бджо­лами та ву­лики інших сис­тем: Дзер­жо­на, Бер­лепша, До­линовсь­ко­го та інші. На купівлю цих ву­ликів та на інші уч­бові посібни­ки для учнів шко­ли від каз­ни асиг­нуєть­ся по 50 крб. щорічно.
  3. Ком­плект учнів у школі виз­на­чаєть­ся у 20 чо­ловік. На ут­ри­ман­ня кож­но­го уч­ня із сум де­пар­та­мен­та зем­ле­робс­тва і сіль­ської про­мис­ло­вості п. Ве­лик­да­ну даєть­ся (відпус­каєть­ся) по 43 крб., а на 20 чо­ловік за­галом 860 крб.
  4. Су­ми, які приз­на­ча­ють­ся на ут­ри­ман­ня вчи­телів, учнів і на уч­бові посібни­ки відпус­ка­ють­ся п. Ве­лик­да­ну че­рез чернігівсь­ке уп­равління дер­жавних маєтнос­тей на­перед тре­тина­ми ро­ку з тим, що як­що впро­довж ро­ку чис­ло учнів бу­де мен­шим пов­но­го ком­плек­ту, мен­ше 20, то в ос­танню тре­тину ро­ку відповідна су­ма не ви­даєть­ся (ут­ри­муєть­ся).

Всь­ого 1460 руб на рік…

Ба­гато це чи ма­ло? Все пізнаєть­ся в порівнянні…

В 1822 г. Мос­ков­ское об­щес­тво сель­сьско­го хо­зяй­ства (яке опіку­вало­ся і шко­лою Про­копо­вича, ред.) при­няло ре­шение ос­но­вать Зем­ле­дель­чес­кую шко­лу и опыт­ный ху­тор. За это де­ло взял­ся ак­тивный член Об­щес­тва про­фес­сор Мос­ков­ско­го уни­вер­си­тета М. Г. Пав­лов, быв­ший уче­ник Те­эра. Он сам жил в этой шко­ле и пре­пода­вал в ней, вмес­те с дву­мя по­мощ­ни­ками и за­коно­учи­телем.

В 1825 г. чис­ло уче­ников в шко­ле дос­тигло 82. Од­на­ко по­том де­ло пош­ло на спад. При том, что Об­щес­тво с 1828 по 1832 г. из­расхо­дова­ло на шко­лу до 32 тыс.р. ас­сигна­ци­ями, чис­ло уче­ников ста­ло сни­жать­ся, и в 1832 г. упа­ло до 54. На дол­гое вре­мя са­мым боль­ным воп­ро­сом для МОСХ ста­ло и пер­вое опыт­ное хо­зяй­ство проф. Пав­ло­ва.

 

Же­лая иметь ху­тор воз­можно бли­же, Об­щес­тво сня­ло под Мос­квою коч­ко­ватое, в 210 дес., бо­лото. Пос­трой­ка зда­ний и об­за­веде­ние хо­зяй­ством пог­ло­щало все по­жер­тво­вания чле­нов, не при­нося ни­какой при­были. До 1826 г. об­щес­тво из­расхо­дова­ло на ху­тор 80496 руб. ас­сигн., ед­ва ус­пев раз­де­лать 36 дес. для по­севов и пос­тро­ить нес­коль­ко школь­ных зда­ний[2].

В 1835 г. ре­шили сдать ху­тор са­мому проф. Пав­ло­ву на 7 лет, од­новре­мен­но обес­пе­чив ему на пер­вые 5 лет ре­сур­сы в об­щей сум­ме 20000 р. для пок­ры­тия арен­дной пла­ты с тем, что­бы к это­му вре­мени он вы­вел своё хо­зяй­ство на са­мо­оку­па­емость. В этом же 1835 го­ду уда­лось, по хо­датай­ству к ми­нис­тру фи­нан­сов гра­фу Е. Ф. Кан­кри­ну, по­лучить еди­нов­ре­мен­ную до­тацию на пос­трой­ку опыт­но­го ху­тора в раз­ме­ре 162 тыс. руб. Тем же до­кумен­том на отс­трой­ку зда­ний при зем­ле­дель­чес­кой шко­ле бы­ло вы­деле­но 98 тыс. руб.

По­мимо то­го, бы­ли ус­та­нов­ле­ны еже­год­ные ас­сигно­вания на со­дер­жа­ние шко­лы в раз­ме­ре 25 тыс. руб. и ху­тора — в раз­ме­ре 10 тыс. руб. ас­сигна­ци­ями. На­конец, в 1838 г. князь Го­лицын ку­пил для Шко­лы боль­шой ка­мен­ный дом, в ко­тором она раз­мести­лась на мно­гие де­сяти­летия. Эти сво­ев­ре­мен­ные по­дар­ки и по­мощь го­сударс­тва спас­ли «пер­вую в Рос­сии нас­то­ящую Зем­ле­дель­чес­кую шко­лу».

(Мос­ков­ское об­щес­тво сель­ско­го хо­зяй­ства, Ма­тери­ал из Ви­кипе­дии — сво­бод­ной эн­цикло­педии)..

Як ба­чимо в од­но­му і то­му ж то­варистві од­но­час­но функціону­вало дві шко­ли зі  співста­вимою кількістю учнів (72 учні за звітом П.І.Про­копо­вича в 1836 р.). Од­на успішна на пе­риферії (в глу­шині на ху­торі Паль­чи­ки)  без дер­жавно­го фінан­су­ван­ня, а дру­га лед­ве жи­вотіюча, май­же в Москві, з по­туж­ним дер­жавним фінан­су­ван­ням і спон­сорсь­кою до­помо­гою. Прості підра­хун­ки по­казу­ють об­ся­ги фінан­су­ван­ня з 1822 по 1826 по 15100 руб. щорічно; 1828 по 1832 р  по 5330 руб. щорічно; з 1836 по 1842 по 48 тис. руб. щорічно і в цей же час бу­ла виділе­на до­тація на 260 тис рублів і по­будо­ваний ка­мяний бу­динок….

Ви­никає ре­зон­не за­питан­ня: як та­ке мог­ло бу­ти? І чо­му? Од­на з відповідей, яка нап­ро­шуєть­ся: так бу­ти не мог­ло і кош­ти на шко­лу Про­копо­вича та­ки виділя­лися, але він про це і гад­ки не мав. В жод­но­му звіті про діяльність шко­ли ні про копій­ку від дер­жа­ви не й­деть­ся. А ку­ди гроші діва­лися, в ча­си Чічіко­вих і Хлєста­кових опи­саних М.Го­голем мож­на ли­ше га­дати…

Це ще біль­ше зве­личує діян­ня ве­лико­го зем­ля­ка на­шого ПІП.