І повернув бджіл у вулик Прокоповича

vs133Наз­ва­но пер­шо­го ла­уре­ата Все­ук­раїнсь­ко­го кон­курсу на зван­ня „Лю­дина ро­ку” у бджільництві.

Для відзна­чен­ня лю­дей, які внес­ли найбіль­ший вклад у роз­ви­ток ук­раїнсь­ко­го бджіль­ниц­тва, ре­дакція жур­на­лу „Пасічник” зас­ну­вала по­чес­не зван­ня „Лю­дина ро­ку” у бджіль­ництві. Відповідно до по­ложен­ня про це по­чес­не зван­ня, й­ого бу­дуть удос­то­юва­тися ви­датні і та­лано­виті осо­бис­тості у вітчиз­ня­ному бджіль­ництві, діяльність кот­рих по­зитив­но впли­нула на роз­ви­ток пасічниць­кої га­лузі Ук­раїни, підняв­ши її на якісно но­вий рівень.

Підби­ва­ючи підсум­ки пасічниць­ко­го се­зону 2014 ро­ку, ред­ко­легія жур­на­лу дій­шла вис­новку, що є всі підста­ви пер­шим ла­уре­атом зван­ня „Лю­дина ро­ку” у бджіль­ництві виз­на­ти Ва­силя Олексій­ови­ча Со­лом­ку – зас­новни­ка і не­замінно­го ор­ганіза­тора Все­ук­раїнсь­ко­го зібран­ня пасічників „Бджо­лярсь­кий круг”. Од­нак вирішаль­ним у прис­воєнні й­ому по­чес­но­го зван­ня ста­ло те, що він пер­шим за ос­танні більш ніж півто­ри сотні років по­вер­нув бджіл у втул­ко­вий ву­лик Пет­ра Про­копо­вича, довівши й­ого при­датність до пасічни­куван­ня.

До Ва­силя Олексій­ови­ча ву­лик Про­копо­вича існу­вав тіль­ки у му­зей­них варіан­тах і ніхто точ­но не знав, як на нь­ому пасічни­кува­ти, оскіль­ки й­ого ви­нахідник не за­лишив де­таль­но­го опи­су ні сво­го ви­нахо­ду, ні тех­но­логії  й­ого об­слу­гову­ван­ня.

Успішний досвід, здо­бутий Ва­силем Олексій­ови­чем, довів, що ву­лик Прок­по­вича дій­сно при­дат­ний не ли­ше для вис­тавлен­ня в ек­спо­зиціях різних му­зеїв, але й до­реч­ний на пасіці. І навіть су­часні бджо­ли цілком прис­то­сува­лися до жит­тя у нь­ому. На дум­ку ре­дакції жур­на­лу „Пасічник” цей ек­спе­римент відкрив но­ву сторінку не ли­ше у вітчиз­ня­ному бджіль­ництві, але й у бджіль­ництві світо­вому, оскіль­ки він за­пов­нив не­допи­сану й­ого гла­ву.

Ре­зуль­та­ти сво­го досліду Ва­силь Со­лом­ка вик­лав у книзі і, су­дячи з відгуків про неї, уже є бджо­лярі-послідов­ни­ки, котрі ви­яви­ли ба­жан­ня і на своїх пасіках ма­ти втул­кові ву­лики Про­копо­вича. Такі по­чинан­ня потрібно усіля­ко підтри­мува­ти, ад­же ши­роке ви­корис­тання дав­но за­бутих ву­ликів не­мину­че приз­ве­де до відкрит­тя всіх тон­кощів і де­талей тех­но­логії пасічни­куван­ня Пет­ра Іва­нови­ча Про­копо­вича.

vs134

На XI Все­ук­раїнсь­ко­му зібранні „Бджо­лярсь­ко­го кру­гу” зас­новник жур­на­лу „Пасічник” Олексій Го­релік вру­чив пер­шо­му ла­уре­ату по­чес­но­го зван­ня „Лю­дина ро­ку у бджіль­ництві По­чес­ний дип­лом і пам’ят­ний су­венір

Ре­цензія на кни­гу

По­яв­ле­ние  книг В.А. Со­лом­ки — всег­да боль­шое со­бытие в  жиз­ни  пче­ловод­ных со­об­ществ Ук­ра­ины, Рос­сии и мно­гих дру­гих стран, свя­зан­ных об­щей  куль­ту­рой и ис­то­ри­ей, вклю­чая ис­то­рию ста­нов­ле­ния сов­ре­мен­но­го  пче­ловодс­тва. Не стал ис­клю­чени­ем и  вы­ход  кни­ги, пос­вя­щен­ной 200 — ле­тию изоб­ре­тения улья Про­копо­вича: «Уль­евая рам­ка. Ис­то­рия. Но­вации (Тай­ны улья Про­копо­вича. Но­вая рам­ка — но­вые воз­можнос­ти).  Она зас­тавля­ет еще раз  за­думать­ся о серь­ез­ных ве­щах, вы­ходя­щих да­леко за пре­делы пче­ловодс­тва. В том чис­ле и о судь­бе от­кры­тий, сде­лан­ных сот­ни лет то­му на­зад, но не ут­ра­тив­ших  ак­ту­аль­нос­ти  вплоть до се­год­няшне­го дня.

Ис­то­рия ис­сле­дова­ния  улья Про­копо­вича оп­ро­вер­га­ет по­говор­ку «Один в по­ле не во­ин».  Один ув­ле­чен­ный и це­ле­ус­трем­ленный че­ловек мо­жет сде­лать боль­ше ле­ги­она дип­ло­миро­ван­ных спе­ци­алис­тов, ли­шен­ных лю­боз­на­тель­нос­ти и во­об­ра­жения. Ра­боту, про­делан­ную В.А. Со­лом­кой  в де­ле рас­кры­тия тайн улья Про­копо­вича, мож­но срав­нить с тру­дом ар­хе­оло­га, вос­ста­нав­ли­ва­юще­го ис­то­ричес­кое прош­лое по от­дель­ным ар­те­фак­там. Труд­но бы­ло ожи­дать, что ульи Про­копо­вича и их опи­сание сох­ра­нят­ся до на­ших дней пос­ле че­реды войн, ре­волю­ций и про­чих со­ци­аль­ных пот­ря­сений, че­рез ко­торые прош­ли на­ши стра­ны. Ста­рые ульи в дра­мати­чес­кие мо­мен­ты ис­то­рии дол­го не жи­вут. Тем не ме­нее, по­ис­ки В.А. Со­лом­ки увен­ча­лись ус­пе­хом, и два та­ких улья бы­ли им, в кон­це кон­цов, об­на­руже­ны и «про­чита­ны» «по Про­копо­вичу».

«Уль­евая рам­ка. Ис­то­рия. Но­вации» чи­та­ет­ся как  ув­ле­катель­ный де­тек­тивный ро­ман, за­кан­чи­ва­ющий­ся на са­мом ин­те­рес­ном мес­те сло­вами «про­дол­же­ние сле­ду­ет». При чте­нии кни­ги иног­да воз­ни­ка­ет впе­чат­ле­ние, что ее ав­тор  и наш сов­ре­мен­ник В.А.Со­лом­ка  ка­ким-то об­ра­зом был лич­но зна­ком с П.И. Про­копо­вичем. Та­кое  бы­ва­ет, ког­да ав­тор кни­ги об­ла­да­ет ли­тера­тур­ным та­лан­том, сам мно­го пи­шет и чи­та­ет то, что пи­шут дру­гие.

Бес­спор­но од­но: ес­ли бы про­изош­ло еще од­но чу­до, и В.А. Со­лом­ка и П.И.Про­копо­вич  встре­тились в на­ши дни в не­фор­маль­ной об­ста­нов­ке, эта бы­ла бы встре­ча двух еди­номыш­ленни­ков, близ­ких по сво­ему ми­ровоз­зре­нию и по скла­ду ума. Двух не­ор­ди­нар­ных пче­лово­дов, лю­бящих пчел и пе­режи­ва­ющих за их судь­бу.

А.С.По­нома­рев

Гл. ре­дак­тор ин­форма­ци­он­но-ана­лити­чес­ко­го пор­та­ла

«Ми­ровое пче­ловодс­тво»