ДЕРЕВО МОГО ЖИТТЯ

ДіД Василь
Василь Олексійович Соломка
(ДіД Василь)

 
Почетный пасечник Украины, Почетный медовар Украины, кандидат наук, ведущий эксперт МЗ Украины по медицинской технике,
Главный редактор журнала «Бджолярський круг», член Национального Союза журналистов Украины, член редакцийных коллегий журналов «Медична техніка» и «Журнал практичного лікаря»,
автор понад 100 публікацій та 10 книг по продуктам бджільництва.

 
 

«Итак увидел я, что нет ничего лучше, как наслаждаться человеку делами своими: потому что это – доля его;
ибо кто приведет его посмотреть на то, что будет после него?»

Кн. Еклесиаста или проповедника. Гл. 3, 22

 

Напередодні свого 50-річного ювілею, я мабуть забагато думав про своє життя, і приснився мені сон.
Стою я в саду перед розкішною яблунею. Яблука на дереві і на траві. Я почав рахувати ті, що під яблунею – їх було 49. І тут упало ще одне яблуко. Я його підняв і переді мною промайнуло все, що було в тому 91-92 році, тільки що мною прожитому… І я зрозумів, що ті яблука, що впали, то вже прожиті мною роки.

vs135

З дідом Миколою і сестричкою Катею (мами Марії вже немає)

Я тримаю яблуко в руках, а Голос мені і говорить: «-Ти можеш підняти любе яблуко з трави і повернути його на дерево і проживеш на рік довше. Але того, що було в тому році в твоєму житті вже не буде…». Поглянув на яблуню – плодів на ній було не густо… По одному почав піднімати яблука. Побачив і босоноге своє дитинство в полотняних латаних штанцях, з батожком, на стерні, і мудрі настанови діда Миколи, і класи в сільських хатах …

І перше кохання, і тяжку роботу в колгоспі, і сувору армійську школу життя. Політехнічний інститут, який дав мені не лише грунтовні знання, а й вірних і до сьогодні друзів, в т.ч. і чудову дружину, а потім і доньку. Заробітки на навчання і «на хату» на Цілині і тричі в Сибірі…

Робота в одному з найбільших в країні оборонних НДІ, де піднявся по всіх щаблях, аж до Головного Конструктора і Головного інженера (непогано, як для селюка і без «мохнатої лапи»). Довго перебирав я яблука, але жодного так і не повернув на дерево. Роки були прожиті не даремно, а люди, які зявились в моєму житті дали мені багато і дорогі мені і нині.

Тоді ж таки на 50-річний ювілей славний пасічник Пушня М.Г. подарував мені бджолосімю і посвятив мене в пасічники. На сьогодні під яблунею добавилося ще 20 яблук і подумки я інколи їх «перебираю».
Вперто учивсь пасічникувати: вулики своїми руками, освоєння технологій пасічникування, осібно одержання високоякісних продуктів бджільництва, питних медів, розробка нового, в т.ч. оригінального, обладнання…

І гуртував пасічників навколо голів світлих: вісім Кругів, і стільки ж семінарів і майстер-класів. А ще конкурси медоварів. Десятки зустрічей з «ДіДом» і не лише в Україні. Вже 20 чисел журналу, 3 книги, до сотні публікацій і сотні тисяч «агіток»…

А найголовніше – друзів і шанувальників без ліку. Я в цьому впевнився докінечно, коли впало 70-те яблуко. За місяць одержав сотні щирих вітань. А побажань було стільки, що гілля в яблуні гнулося… І з цих 20-ти «пасічних» яблук не зміг би я жодного повернути на дерево – це вже не лише мої яблука, а наші. Ми «прожили» їх разом. І все про що написане вище ми сотворили теж РАЗОМ, в т.ч, і «ДіДа Василя».

Сьогодні дивлюся я на яблуню свого життя. Жовте листя ховає від мене плоди. І не знаю я скільки їх на яблуні. Дякую Богу, що принаймні одне яблуко ще за гілку тримається. І жити хочу так, щоби навіть коли впаде останнє яблуко не захотілося повернути його на Дерево.

В цьому числі часопису аж занадто багато «присвят» моїй особі і редакторське перо повинно було б бути принциповим. Але я залишаю все як є. Не з великої любові до себе, а як приклад того, що можна «нагромадити» згуртувавшись навколо однієї людини, навіть якщо на яблуні її життя не рясно…

В.Соломка