Бджоли то воля, то наша доля!

(з роздумів після V з’їзду пасічників України)

«Итак увидел я , что нет ничего

лучше как наслаждаться человеку делами

своими, потому что это – доля его; ибо

кто приведёт его посмотреть на

то, что будет после него».

                              Еклизиаст 3,22

На останньому з’їзді пасічників України мене вразили висловлювання головуючого на зібранні п. Гореліка О.М. Їх було декілька, але (зміст) лейтмотив їх був один і той же: — «Ви ракетники, от і займайтесь своїми ракетами. Ми ж до Вас не ліземо з своїми порадами, як будувати ракети!» Паралельно головуючий неодноразово підкреслював свою професію зоотехніка і визначну вагу у бджільництві. І це таки правда, бо він голова бізнесової фірми Хмельницького облбджолопрому і керівник регіональної спілки, але зоотехнік не бджолиний…

По моїх скромних прикидах більшість делегатів з’їзду в залі і були саме «ракетчиками», якщо вважати за таких бджолярів, чия професія за дипломами чи іншими документами не пасічник ( дипломів пасічника не мають, як доречі, і п. Горелік) і всі промовчали.

Промовчали: Рибаков В.М. — директор агропромислової фірми «Кримбджолопродукт-ХХІ ст.», військовий з високим званням.

Неженський О.О. – капітан ІІ рангу з атомних підводних крейсерів (сьогодні чи не найбільше в Україні бджологосподарство, в т.ч. пасіка 1600 сімей).

Громовий В.М. – вища радіотехнічна освіта і робота в «оборонці» (про нього далі);

Горніч М.Л. – інженер електронник, робота в «оборонці» (див. далі) і багато інших.

Промовчав і я грішний. Хоча три роки прослужив в ракетних військах, вища радіотехнічна освіта і 25 років праці в «оборонці» та й кандидат «не бджолиних» наук — одним словом ярлик «ракетчика» то на мене. До категорії «ракетчиків» можна з повним правом віднести і вчителів, і лікарів, і міліціонерів, і військових, і шахтарів, і водіїв, і селян, і городян, які з певних обставин прийшли до бджіл і до нас з Вами з добрими намірами, бажанням і вмінням працювати.

Можна привести цілий список «ракетчиків» і я впевнений, що він зайняв би не одну сторінку, але для чого це. Лише для того, щоб заперечити функціонерові бджільництва, який зарвався. Але ж і п. Горелік не пасічник за освітою, сьогодні один з провідників галузі і виходячи з того, що головує на третьому з’їзді поспіль – один з найвпливовіших. Тому то його слова варті уваги, бо характеризують відношення верхівників нашого бджільництва (з десяток) до основної маси бджолярів, а це декілька сотень тисяч…!!!

Вони (десятеро) натхненно працюють, творять, ведуть, а ми (сотні тисяч) «ліземо»  — заважаємо впевненому, поступальному, тріумфальному рухові туди, куди вказує їх перст. А чи вірну путь вибрали наші «апостоли»? Тож глянемо, для прикладу.

Як «ракетчик» пропоную з калькуратором розглянути лише один пункт програми розвитку бджільництва до 2010 р. про збільшення на 20-30 тис. тон кількості меду до 90 тис. тон щорічно через збільшення до 5 млн. (на 2 млн.) бджолосімей за 5 років. Чому саме один і саме цей пункт? — та тому, що це єдиний пункт програми чітко оцифрований. Всі інші пункти ні за обсягами, ні за термінами, ні за витратами не визначені і ні розрахунку ні контролю, відповідно, не підлягають.

Окрім всього цей пункт в значній мірі визначає і концепцію програми. Отже «ціль» 90 тис. тон меду повинна бути «вражена» «ракетою» вагою 5 млн. бджолосімей. «Вага» «ракети» повинна збільшитись на 2 млн. бджолосімей з вуликами за 5 років – по 400 000 бджолосімей з вуликами щорічно. То скільки ж треба «палива» (грошей) щоб «ракета» долетіла до цілі. Візьмемо мінімальні вартість вулика 200 грн. і бджолосім’ї 100 грн. Щорічно треба вкладати мінімум 120 000 000 грн. в розвиток бджільництва. Лише для виконання одного цього пункту програми!!!

Держава цих грошей не дає і не збирається дати (див. програму і з-н про бджільництво). Залишається єдине джерело фінансування цього пункту програми — кошти пасічників. А наші кошти складаються, в основному, з оплати за мед  якого в Україні за даними доповіді на з’їзді виробляється 60 тис. тон. При ціні 8 грн. за кг (а це вже для багатьох бажана ціна) бджолярі мають 480 млн. грн. При рентабельності 25% (а це висока рентабельність!) прибуток складає якраз 120 млн. грн. Жоден розумний господарник весь прибуток в розвиток справи не вкладає (а бджолярі то розумні люди).

Як правило, в розвиток іде не більше третини прибутку. От і маємо — лише 40 млн. грн. може бути вкладено в розширення пасік і то за умови  вигоди, а це можливо лише при рості цін на продукти бджільництва. Але ж росту такого ми сьогодні не маємо, а що треба робити щоб мати? Про це в програмі «а ні телень». Оскільки галузь не стає прибутковішою на «тупе» збільшення пасік і кількості меду ніхто з нас не піде і «гасу» (керосину, рос.) в ракеті не прибавиться.

Вона просто не злетить, тому то я і поставив би і авторам програми, в т.ч. і п. Горе ліку (підпис бджолопрому під програмою є), і тому хто робив її експертизу, і тому хто її затвердив жирну «двійку».

Думаю що не вищу оцінку поставлять і інші бджолярі. Для прикладу, ось що пише мені знаний бджоляр Божко Д.А. з Дніпропетровська. «- Все було б добре якби не розпроданий  торішній мед в кількості 3-4 тони, та цьогорічний ≈ 3 т. Погано що в мене немає грошей, зменшився ентузіазм, зникли мотиви для збільшення виробництва меду. До речі названі проблеми і в багатьох моїх колег.

Висловлю загальну думку: Якби пасічники України були впевнені, що зможуть реалізувати мед оптом по ціні 8-10 грн./кг (соняшниковий), кількість сімей в країні збільшилась набагато, відповідно і обсяг товарного виробництва».

Для довідки тим хто скаже: «то хто ти такий Діду, Щоб «двійки» творцям (!) державної програми ставить?» Робота в мене така — Я один із ключових організаторів розробки і виконання двох успішно виконаних державних програм розвитку медичної промисловості України (зараз розробляю третю), маю сертифікат №087 серія УА Міністерства науки на право експертизи, в т.ч. і державних програм.

А Ви кажете нам «не лізьте». А раз уже виліз полізу далі. Вважаю, що  концепція програми визначена невірно! При затоварюванні ринку медом збільшувати його кількість на ринку то … (підберіть слово самі), бо це приведе до подальшого падіння цін на мед і як наслідок зниження прибутковості галузі в цілому і кожного з нас.

Ключовим (рушійним) моментом розвитку галузі являється збільшення її прибутковості через розширення видів продукції, її переробки, підвищення якості продукції, оплати за опилення, безвідсоткового кредитування бджолярів, пропаганди, реклами і т.д. при одночасному зниженні собівартості через освоєння нових технологій, промислових методів виробництва, сприяння через законодавство і ін. І не я це придумав – так робиться  у всьому цивілізованому світі.

Загалом же це класика яку «ракетчики» знають. Для підтвердження можу привести успішного В.М. Громового (з м. Гайсин Вінницької обл.), можу назвати і багато інших. А Василя Микитовича тому що крім традиційних для всіх меду, пилку, перги освоїв і маточне молочко, і екстракт личинок воскової молі і гомогенат трутневого розплоду.

«Лізе» чоловік, лізе і із шкури і «не в своє», а коли на ІІІ з’їзді апітерапевтів  «виліз» і повідав про нові якості і нову технологію екстракту воскової молі – затюкали. Вчені тюкали, а функціонери посміхались. Вони тюкають і сміються , а «ракетник» за 70 км від Вінниці і 400 км від Києва вказаної «екзотики» виробляє і реалізує більше ніж всі вітчизняні інститути і університети з філіалами разом взяті. «Випалив» всі свої ракети (продукцію) і готується до нового сезону і дай Бог йому здоров’я і удачі.

І мені «сірому» дещиця вдається. Як приклад, «поліз не в своє» в відродження технологій і традицій медоваріння і питні меди вже з’являються і на столах і на ринках і достойні (це показав останній конкурс де було допущено до конкурсу 55 вітчизняних медових вин і прес-конференція в експоцентрі України з дегустацією вин лауреатів 21 березня).

А «ракетчик» Горніч М.Л. написав, вважаю одну з найкращих книжок в світі (!) по технологіях виробництва медових вин і нас усіх (хто хоче вчитись) навчає. А «ракетчики»  Неженський О.О., Кобцев О.М. (шахтобудівник), Дяченко В.К. (авіатор) і той же Горніч М.Л. виробляють кращі медові вина в Україні. А ні інститути, ні університети, ні бджолопроми всі разом не здатні представити навіть один питний мед на конкурс. Я впевнений що цей продукт додасть в «баки» розвитку галузі «пального».

 vs177

Командуючий ракетними військами і артилерією України, генерал-лейтенант (пасічник) Терещенко В.І. вручає диплом і знак «Ветеран РВіА» Соломці В.О.в музеї відродження медоваріння в Україні.

А тепер про головне. Особливість теперішньої ситуації я вбачаю в тому, що при розвалі Союзу — великої мілітаристської держави в бджільництво України, до речі як і в інші галузі, прийшло багато людей з «оборонки». «Елітних» на той час галузей, які вбирали в себе (та і готували для себе) кращих фахівців: і зарплата вища, і престиж, і квартири швидше одержували, і путівки, правда і «опромінювали» нас щедріше. Пройшло 17 років і ця хвиля вже йде на спад, але «свіжа кров» з інших галузей господарства і науки буде приходити, як і у всі попередні часи «козакування» часто буде продовжуватись (завершуватись) на пасіці.

Нашим провідникам скористатись би цим і хвататись за «ракетчиків» як «воша за кожуха» на благо галузі, а не «ми до Вас не лізимо і Ви до нас не лізьте» (Печеніги прийшли чи що?)

Безумовно професіональні (великі пасічні господарства) то стовпова дорога нашого бджільництва, але не треба забувати про соціальні аспекти цього унікального заняття. На жаль за тонами продукції і прибутковістю майже не враховуються саме ці аспекти нашої професії.

Соціального   складу   бджолярів   України ніхто   не досліджував, а варто було б. «-Задля чого?» —  спитаєте. А ось для чого. З того широкого кола контактів, які я на сьогодні маю переважна більшість – «ракетчики», які у віці пенсійному  (часто від сорока… бо опромінених «ракетчиків» списують рано) поповнило наші ряди. І оскільки в більшості своїй люди і грамотні, і діяльні, і дисципліновані, і високоморальні з величезним життєвим досвідом, то ряди бджолярські не псують.

Більше того для багатьох це стає другою професією, для інших можливістю продовжувати жити активно і продовжувати вчитись і пізнавати нове, а для основної маси ще й мати невеличкий «приварок» до столу, а чи якусь копійку чи баночку меду для внуків, що в наші непевні часи ой як не зайве… Та й про душу забувати не треба… Загалом же це і робочі місця, і продукція додаткова, і духовність…

В Америці, наприклад, заохочують заводити пасіки на 3-4 вулики (і це при тому що там чи не найбільше в світі розвинуте промислове бджільництво з «тисячними» пасіками). А раціональні американці просто так «і не плюнуть». Значить є проблеми, які дешевше і простіше вирішувати виділяючи гроші на заохочення заняття «малим» бджільництвом. Мені здається, що і в них значна частина наших проблем в наявності (звичайно ж не матеріальних).

Згідно аналізу стану справ у бджільництві США, спеціалісти прийшли до висновку що заняття бджільництвом це професія другої половини життя. Це підтверджується і в нас. Так і наші предки після активного козакування пасічникували і я не певен, що вони нікуди «не лізли» бо їх буйні натури, досвід та мудрість завжди в любій справі не мало важили.

Та й світова практика підтверджує що роль «ракетчиків» в бджільництві завжди була вагомою

Прокопович – військовий офіцер, поручик; Грушка – майор у відставці; Меринг – столяр; Амос Рут – поштовий службовець; Лангстрот – шкільний вчитель; Джерзон – пастор; Сірко – кошовий отаман Запорізької Січі; Кондратьєв – оперний співак; Шимановський – офіцер Генштабу царської армії, потім шкільний вчитель; Дернов – агроном; Бутлеров – хімік, академік; Адам Керле (брат Адам) – монах; Єва Крейн – фізик-ядерщик; Ващенко – поміщик; Андріяшев – директор гімназії; Цесельський – професор; Юшков – священнослужитель і інші.

За 15 років занять бджільництвом я мав честь спілкуватись і співпрацювати:

а) з суперпрофесіоналами бджільництва (В. Гайдар, В.Поліщук, В.Домбровський, В. Ференчук, П. Жайворонок, В. Місько, І. Левченко, П. Романенко, О. Чулков, В. Хижа, П.Дяченко, О.Комісар (він же і «ракетчик») і багато ін.); б) з суперпрофесіоналами в бджільництві «ракетчиками»:   А. Большаков,  А. Єгошин,  В. Громовий,   Л. Валігура,  В. Рибаков, І. Кануніков, О. Кобцев, В. Дяченко, М. Бровко і інші. Вибачаюсь якщо когось не назвав або щось наплутав, бо практично не можливо по професіоналізму нас відрізнити один від одного, а дипломами хизуватись у нас не прийнято…

Ніколи і ніхто не дозволяв собі ділити нас на категорії, та відсторонювати від бджільництва, до якого більшість з нас приросли і тілом і душею і так до кінця життя (…то наша доля!). І при спілкуванні черпаємо знання, мудрість і досвід один у одного, і стаємо багатшими і кашу їмо і «чарку творимо» як люди достойні, поважні, рівні, горді і самодостатні…

В вулику українського бджолярства сьогодні і роботи і місця хватить всім і бджолам і трутням, в т.ч. хороші зоотехніки і функціонери ой як нам потрібні.

 

З повагою

В. Соломка («Дід Василь»)